Контрольные работы по праву

Найчастіше для розробки й прийняття конституції збираються установчі збори. Першими такими установчими зборами був Конституційний конвент США 1787 р. На референдумі були прийняті Конституція Італії 1947 р., Конституція Португалії 1978 р., Конституція Російської Федерації 1993 р. і ряд інших.

Один по одному конституції розрізняють гнучкі жорсткі та змішані.

Гнучкі конституції змінюються у звичайному законодавчому порядку. До них відносяться: «неписані» конституції Великобританії, Нової Зеландії, Конституція Ізраїлю.

Жорсткі конституції змінюються в більш складному порядку, чим передбачено для поточного законодавства. Існують різні способи забезпечити жорсткість конституцій. До них відносяться вимога кваліфікованої більшості в парламенті для прийняття виправлень до Конституції; твердження виправлень суб'єктами держави; повторне прийняття виправлень парламентом наступного скликання та інше. Жорсткість конституцій спрямована на підтримку їхньої стабільності.

У науці конституційного права розрізняють юридичну й фактичну конституції.

Юридична конституція - це сукупність правових норм, що регулюють розглянуте вище коло суспільних відносин. Під юридичною конституцією держави мається на увазі фактично існуючий документ, що закріплює основи державного, політичного й економічного устрою даної країни, прийнятий установленим законом . Однак, юридична конституція по своїй суті це просто документ, папір, при її реальному застосуванні в житті виникає маса проблем і неясностей, дозволити які покликані конкретні законодавчі акти, прийняті різними органами влади і посадовими особами у виконання положень конституції.

Фактична конституція - це реально існуючі суспільні відносини та нормативно-правові акти, що конкретизують положення конституції.

Розбіжність між юридичною й фактичною конституцією свідчить про фіктивність першої і є, як правило, результатом зміни в співвідношенні політичних сил, що відбувся після прийняття юридичної конституції.

Кращою є ситуація, коли юридична й фактична конституції цілком збігаються, тобто основний документ, що визначає основи державного устрою, діє в реальному житті.

Істотні розбіжності між юридичною і фактично діючими конституціями говорить про нестабільність політичного ладу держави, про фіктивність законно прийнятої конституції, що типово для тоталітарних або військових держав (які раніше діяли в Радянському Союзі, які були прекрасні по своєму змісту, однак ті демократичні принципи, що були закріплені в них, не просто не перетворювалися в життя, а порушувалися самим грубим чином).

У залежності від політичного режиму, що закріплюється конституцією, виділяють конституції демократичні, авторитарні і тоталітарні.

Демократичні конституції, на відміну від авторитарних і тоталітарних, не тільки проголошують права і свободи, але і створюють умови для їхньої реалізації, закріплюють ідеологічне й політичне різноманіття.

За формою державно-територіального устрою конституції поділяються на федеративні й унітарні. У федеративних державах можна розмежувати федеральні конституції й конституції суб'єктів Федерації.

Федеральна конституція закріплює принципи побудови Федерації, розмежування предметів ведення між Федерацією і її суб'єктами, систему федеральних органів державної влади. Питання, що стосуються організації державної влади суб'єктів Федерації, регулюються конституціями суб'єктів відповідно до федеральної конституції.

За формою - способу організації конституційних норм - конституції бувають писані і «неписані» (ті які не мають формального закріплення).

Писані конституції складені у вигляді єдиного документа, побудованого за визначеною схемою які мають стандартну структуру, розділи й зміст.

Неписані конституції закріплюють форму правління, форму державного устрою, структуру вищих органів державної влади, правове положення особистості і т.п., але її розпорядження утримуються не в єдиному документі, а у величезному числі джерел права.

За часом дії конституції розділяються на ті, котрі мають обмежений і необмежений термін дії, тобто тимчасові й постійні.

Тимчасові конституції свого роду страховка, що обґрунтовує існування і функціонування держави протягом якогось періоду та є характерними для перехідних періодів, що звичайно, настають після державних переворотів.

Вони можуть прийматися на встановлений термін або надалі до настання визначеної події.

Більшість конституцій є постійними. Наприклад, Конституція Мексики 1917 р., що містить найбільше число виправлень або сама стара конституція – конституція США, є постійними, стійкими.

Багато держав, звичайно латиноамериканські, за порівняно недовгий період свого існування змінили десятки конституцій, так наприклад, Болівія – 20 конституцій, Колумбія – 11, Домініканська Республіка – 15, Гаїті – 23, Венесуела - 22. Це було наслідком приватних військових переворотів, характерних для цих країн, а також прагненням військових, що прийшли до влади насильницьким шляхом, закріпитися у влади більш легальним і законним способом.

За формою правління конституції поділяються на монархічні (наприклад, Конституція Японії 1947 р.) і республіканські (наприклад, Конституція Франції 1958 р.,. Основний закон Німеччини 1949 р.).

Форма конституції – це спосіб вираження й організації конституційних норм та інститутів. Конституція тут може функціонувати у вигляді як моно конституційного акта, так і багатьох актів, що у сукупності складають конституцію. Моноконституційними актами булли радянські конституції, нинішні конституції Німеччини, Іспанії, Мексики тощо. Є й протилежні приклади.

Конституції першого виду часом називають - кодифікованими, а другого – не кодифікованими. Існують також конституції змішаного типу, яка інкорпорує: парламентські закони; судові рішення-прецеденти; доктринальні тлумачення; статути; конституційні угоди;, які містять конвенційні норми.

У переважній більшості структура конституції має сталий вигляд, включає низку елементів: преамбулу, основну частину, заключні,перехідні та додаткові положення.

Преамбула – типова декларація з притаманними їй цілями та завданнями. Вона є носієм так званої дескриптивної (описової) інформації, яка дає відповідь на такі питання, як цілі та завдання конституції, історичні шляхи її становлення й розвитку, проголошення конституційних ідеалів тощо. В “класичному” плані преамбула не є типовою правовою нормою. Вона справляє величезний регулюючий вплив, тим більше, що конституція – це правовий акт безпосередньої дії.

Таким чином класифікація конституцій, їхнє рознесення по різних класах на основі загальних властивостей дозволяє орієнтуватися в різноманітті конституцій, сприяє встановленню закономірно існуючих зв'язків між ними, визначенню місця того або іншого акта у всій їхній сукупності, допомагає краще них розрізняти, зіставляти один з одним, усвідомлювати особливості їхнього змісту й структури. Класифікація полегшує сприйняття загальної картини конституційного законодавства у світі. У той же час класифікація конституцій, як і будь-яка класифікація взагалі, носить досить умовний характер, оскільки конституції відрізняються одна від одної специфікою прийняття, особливостями співвідношення політичних сил у період їхнього вироблення, історичними й національними традиціями та інше.

За допомогою класифікації, створення систем представлень із родовою супідрядністю виявляються загальні, істотні ознаки конституцій; класифікація дозволяє точніше визначити їхню природу й особливості, глибше вникнути в їхній зміст. Вона веде до чіткого оформлення наших знань про конституції.

Октройована конституція була характерною в основному для минулих сторіч (наприклад, октройованою була Конституція Японії 1889 р.) і в практиці сучасного конституціоналізму вже практично не зустрічається.

Найчастіше для розробки й прийняття конституції збираються установчі збори. Першими такими установчими зборами був Конституційний конвент США 1787 р.

Один по одному конституції розрізняють гнучкі жорсткі та змішані.

Гнучкі конституції змінюються у звичайному законодавчому порядку. До них відносяться: «неписані» конституції Великобританії, Нової Зеландії, Конституція Ізраїлю.

Жорсткі конституції змінюються в більш складному порядку, чим передбачено для поточного законодавства. Існують різні способи забезпечити жорсткість конституцій. До них відносяться вимога кваліфікованої більшості в парламенті для прийняття виправлень до Конституції; твердження виправлень суб'єктами держави; повторне прийняття виправлень парламентом наступного скликання та інше. Жорсткість конституцій спрямована на підтримку їхньої стабільності.

У науці конституційного права розрізняють юридичну й фактичну конституції.

Юридична конституція - це сукупність правових норм, що регулюють розглянуте вище коло суспільних відносин. Під юридичною конституцією держави мається на увазі фактично існуючий документ, що закріплює основи державного, політичного й економічного устрою даної країни, прийнятий установленим законом . Однак, юридична конституція по своїй суті це просто документ, папір, при її реальному застосуванні в житті виникає маса проблем і неясностей, дозволити які покликані конкретні законодавчі акти, прийняті різними органами влади і посадовими особами у виконання положень конституції.

Фактична конституція - це реально існуючі суспільні відносини та нормативно-правові акти, що конкретизують положення конституції.

Розбіжність між юридичною й фактичною конституцією свідчить про фіктивність першої і є, як правило, результатом зміни в співвідношенні політичних сил, що відбувся після прийняття юридичної конституції.

Кращою є ситуація, коли юридична й фактична конституції цілком збігаються, тобто основний документ, що визначає основи державного устрою, діє в реальному житті.

Істотні розбіжності між юридичною і фактично діючими конституціями говорить про нестабільність політичного ладу держави, про фіктивність законно прийнятої конституції, що типово для тоталітарних або військових держав (які раніше діяли в Радянському Союзі, які були прекрасні по своєму змісту, однак ті демократичні принципи, що були закріплені в них, не просто не перетворювалися в життя, а порушувалися самим грубим чином).

У залежності від політичного режиму, що закріплюється конституцією, виділяють конституції демократичні, авторитарні і тоталітарні.

Демократичні конституції, на відміну від авторитарних і тоталітарних, не тільки проголошують права і свободи, але і створюють умови для їхньої реалізації, закріплюють ідеологічне й політичне різноманіття.

За формою державно-територіального устрою конституції поділяються на федеративні й унітарні. У федеративних державах можна розмежувати федеральні конституції й конституції суб'єктів Федерації.

Федеральна конституція закріплює принципи побудови Федерації, розмежування предметів ведення між Федерацією і її суб'єктами, систему федеральних органів державної влади. Питання, що стосуються організації державної влади суб'єктів Федерації, регулюються конституціями суб'єктів відповідно до федеральної конституції.

За формою - способу організації конституційних норм - конституції бувають писані і «неписані» (ті які не мають формального закріплення).

Писані конституції складені у вигляді єдиного документа, побудованого за визначеною схемою які мають стандартну структуру, розділи й зміст.

Неписані конституції закріплюють форму правління, форму державного устрою, структуру вищих органів державної влади, правове положення особистості і т.п., але її розпорядження утримуються не в єдиному документі, а у величезному числі джерел права.

За часом дії конституції розділяються на ті, котрі мають обмежений і необмежений термін дії, тобто тимчасові й постійні.

Тимчасові конституції свого роду страховка, що обґрунтовує існування і функціонування держави протягом якогось періоду та є характерними для перехідних періодів, що звичайно, настають після державних переворотів.

Вони можуть прийматися на встановлений термін або надалі до настання визначеної події.

Більшість конституцій є постійними. Наприклад, Конституція Мексики 1917 р., що містить найбільше число виправлень або сама стара конституція – конституція США, є постійними, стійкими.

Багато держав, звичайно латиноамериканські, за порівняно недовгий період свого існування змінили десятки конституцій, так наприклад, Болівія – 20 конституцій, Колумбія – 11, Домініканська Республіка – 15, Гаїті – 23, Венесуела - 22. Це було наслідком приватних військових переворотів, характерних для цих країн, а також прагненням військових, що прийшли до влади насильницьким шляхом, закріпитися у влади більш легальним і законним способом.

За формою правління конституції поділяються на монархічні (наприклад, Конституція Японії 1947 р.) і республіканські (наприклад, Конституція Франції 1958 р.,. Основний закон Німеччини 1949 р.).

Форма конституції – це спосіб вираження й організації конституційних норм та інститутів. Конституція тут може функціонувати у вигляді як моно конституційного акта, так і багатьох актів, що у сукупності складають конституцію. Моноконституційними актами булли радянські конституції, нинішні конституції Німеччини, Іспанії, Мексики тощо. Є й протилежні приклади.

Конституції першого виду часом називають - кодифікованими, а другого – не кодифікованими. Існують також конституції змішаного типу, яка інкорпорує: парламентські закони; судові рішення-прецеденти; доктринальні тлумачення; статути; конституційні угоди;, які містять конвенційні норми.

У переважній більшості структура конституції має сталий вигляд, включає низку елементів: преамбулу, основну частину, заключні,перехідні та додаткові положення.

Преамбула – типова декларація з притаманними їй цілями та завданнями. Вона є носієм так званої дескриптивної (описової) інформації, яка дає відповідь на такі питання, як цілі та завдання конституції, історичні шляхи її становлення й розвитку, проголошення конституційних ідеалів тощо. В “класичному” плані преамбула не є типовою правовою нормою. Вона справляє величезний регулюючий вплив, тим більше, що конституція – це правовий акт безпосередньої дії.

Таким чином класифікація конституцій, їхнє рознесення по різних класах на основі загальних властивостей дозволяє орієнтуватися в різноманітті конституцій, сприяє встановленню закономірно існуючих зв'язків між ними, визначенню місця того або іншого акта у всій їхній сукупності, допомагає краще них розрізняти, зіставляти один з одним, усвідомлювати особливості їхнього змісту й структури. Класифікація полегшує сприйняття загальної картини конституційного законодавства у світі. У той же час класифікація конституцій, як і будь-яка класифікація взагалі, носить досить умовний характер, оскільки конституції відрізняються одна від одної специфікою прийняття, особливостями співвідношення політичних сил у період їхнього вироблення, історичними й національними традиціями та інше.

За допомогою класифікації, створення систем представлень із родовою супідрядністю виявляються загальні, істотні ознаки конституцій; класифікація дозволяє точніше визначити їхню природу й особливості, глибше вникнути в їхній зміст. Вона веде до чіткого оформлення наших знань про конституції.