| Становлення пр-пу у 20ст. До 20ст. МП вважало звернення до війни як до способу врегул-ня між-х розбіжностей і суперечок припод-ою функ-єю держави, її невід’ємним правом Прийняті на Гааських конференціях миру 1899 і 1907рр. Конвенції про мирне вирішення між-х суперечок і про обмеження застосув-ня сили лише закликали держави за можливістю не застосовувати силу. Вперше війна була об’явлена великим злочином в Декреті про мир, що був прийнятий на ІІ Загальноросійському з’їзді Рад Росії у 1917р. Статут Ліги Націй заборонив агресивні війни(Декл-ція про агресивні війни 1927р.). 1928р.-Паризький акт, який заборонив звернення до війни. Статут ООН закріпив цей пр-п і був деталізован в Декл-ії ООН про пр-пи МП 1970р., у Визначенні агресії 1974р., в Закл-му акті НБСЄ 1975р., Декл-ції про посилення ефек-ті пр-пу 1987р. Пр-п пошир-ся на всі держави. Актом агресії вважається:1.вторгнення чи напад збройних сил держави на тер-рію ін. держав;2.бомбардування;3.блокада портів, берегів держави;4.напад на морські, сухопутні, повітряні сили та повітряні та морські флоти;5.засиланняозброєних банд, груп тощо. Рада безпеки визнає ті чи інші дії актом агресії. Статут Між. Крим. Суду включив у перелік злочинів і злочин агресії, за який передбачається індив-на крим. відп-ть. Статут ООН закріплює права держави на інд-ну колек-ну самооборону. Збройна сила може бути застосована народами колоніальних та залежних країн у боротьбі за свою незалежність при здійсненні свого права на самовизначення. У відповідь на недружню поведінку та правопоруш-ня можуть бути застосовані такі заходи:повне чи часткове припинення екон-х відносин, розрив дипл-х відносин. Складовою частиною пр-пу є заборона застосування війни;відмова від застосування репресій. |