<<
>>

21. Поняття, сторони та зміст колективного договору

Колективний договір за трудовим правом розглядається у кількох аспектах, що мають самостійне теоретичне і практичне значення. Колективний договір, будучи актом соціального партнерства, розглядається як нормативно-правовий договір.
Нормативність колективного договору випливає безпосередньо зі змісту ст. 1 Закону "Про колективні договори і угоди", де визначається, що він укладається з метою регулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин. Тому колективний договір є нормативно-правовим договором, що укладається на локальному (виробничому) рівні з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів суб'єктів соціального партнерства.

Стаття 12 КЗпП визначає сторони колективного договору. До них віднесено власника або уповноважений ним орган (особу), з однієї сторони, і профспілкові організації, а у разі їх відсутності — представники, вільно обрані на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони.

Законодавчо стороною колективного договору, що наймає працівників, визнано власника або уповноважений ним орган (особу). Проте таке формулювання є неправильним і ускладнює реалізацію відповідної норми на практиці. Тому ця стаття потребує узгодження в частині визнання стороною колективного договору роботодавця.

Наймані працівники беруть участь у колективно-договірному регулюванні через своїх представників. Цими представниками можуть бути профспілкові організації, представники, обрані та уповноважені найманими працівниками. Держава визнає профспілкові організації повноважними представниками колективних інтересів найманих працівників, захисниками їх трудових і соціально-економічних прав у відносинах з роботодавцями. Таке представництво здійснюється незалежно від членства найманих працівників. Законодавець закріпив за профспілковими організаціями беззаперечне право на ведення переговорів і укладення колективного договору (статті 12, 243 і 246 КЗпП). Тому для його реалізації не потребується додаткового погодження з боку найманих працівників.

Представництво інтересів найманих працівників у колективних переговорах з укладення колективних договорів може здійснюватися й іншими суб'єктами — представниками. Представники обираються у тому випадку, якщо на виробничому рівні відсутні профспілкові організації. Це представництво потребує обов'язкового волевиявлення найманих працівників. Обрання представників відбувається на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, які водночас можуть визначити їх повноваження під час ведення колективних переговорів з укладення колективного договору.

Стаття 7 Закону "Про колективні договори і угоди" встановлює примірний перелік зобов'язань сторін, які формують зміст колективного договору. У колективному договорі можуть бути визначені зміни в організації виробництва і праці, забезпечення продуктивної зайнятості, режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку, умови праці та охорони праці, умови регулювання фондів оплати праці та встановлення між- кваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці тощо.

Сторони визначають зміст колективного договору шляхом: конкретизації правових норм, встановлених державою; встановлення умов праці, якщо таке згідно із законодавством віднесено до компетенції суб'єктів договірного регулювання; підвищення рівня пільг і гарантій, встановлених законодавством, або заповнення прогалин у трудовому праві.

В юридичній літературі всі умови, що становлять зміст колективного договору, поділяються на 3 групи: —

інформативні, які містять норми здебільшого централізованого законодавства, угод більш вищого рівня регулювання з питань оплати праці, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці тощо, що і дало підстави іменувати такі умови колективного договору інформативними; —

зобов'язальні — це взаємні зобов'язання сторін. Виходячи із загальних засад договірного регулювання, ця частина колективного договору є основною і визначальною в забезпеченні взаємних прав і обов'язків учасників договору; —

нормативні — це такі умови, в яких сторони на виробничому рівні встановлюють локальні норми права, що регулюють умови праці.

Сторони самостійно визначають структуру колективного договору, враховуючи особливості діяльності роботодавця. До колективного договору можуть долучатися додатки, переліки, положення тощо, які є його складовою, уточнюють і конкретизують його положення і, як правило, мають нормативний характер (наприклад, перелік посад працівників, яким надається додаткова відпустка за ненормований робочий день).

<< | >>
Источник: П.Д. Пилипенко. > Трудове право України: Навчальний посібник. — Вид. 2-ге, змінене і доповнене / За ред.. — К.: Істина. - 208 с.. 2007

Еще по теме 21. Поняття, сторони та зміст колективного договору:

  1. 20. Поняття, сторони та зміст колективних угод
  2. 23. Поняття, сторони та зміст трудового договору
  3. Зміст і обсяг поняття
  4. § 2. Поняття і зміст права власності
  5. 22. Сфера та порядок укладення колективного договору
  6. § 2. Зміст договору
  7. § 3. Зміст договору
  8. 99. Поняття та підстави матеріальної відповідальності сторін трудового договору
  9. Права и обязанности, ответственность сторон в договоре
  10. Права и обязанности сторон. Прекращение договора.
  11. Статья 1210. Выбор права сторонами договора
  12. Статья 1211. Право, подлежащее применению к договору при отсутствии соглашения сторон о выборе права
  13. 112. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність
  14. 123. Примирні процедури при вирішенні колективних трудових спорів
  15. § 5. Зміст зобов’язання
  16. 124. Участь Національної служби посередництва і примирення у вирішенні колективних трудових спорів
  17. ТЕМА 20 ПОНЯТТЯ (2 год.)