<<
>>

§ 2. Історична роль римського приватного права та його значення для сучасного юриста

Після падіння Римської імперії в 476 р. римське приватне право продовжувало існувати і навіть розвиватися в його східній частині — Візантії. Саме там була зроблена спроба врятувати рабовласницький спосіб виробництва шляхом кодифікації римського права, що була вжита імператором Юстініаном.

Однак невмолиме колесо історії остаточно розвалило колись могутню рабовласницьку імперію Стародавнього Риму. З її падінням для римського права настала епоха забуття. На тривалий час воно ніби зникло. Його перестають вивчати, губляться нечисленні записи. Здавалось, остаточна загибель і втрата неминучі. Проте римське право продовжувало жити у свідомості римського народу, підко-реного варварами. Поступово його починають застосовувати у відносинах між римським населенням, а потім і вивчати.

З розвитком ремесел, торгівлі і торгових відносин попит на римське право зростає. Наприкінці XI ст. в Болоньї був заснований університет, який набув всесвітньої слави завдяки вивченню римського права. Він став центром юриспруденції, що відроджувалась. Болоньський університет відіграв особливу роль у вивченні, систематизації і тлумаченні римського права. Сюди стікалися студенти з усієї Європи, а отже, формувалася корпорація знаменитих професорів. Слава Болоньської школи швидко зростала, в діяльності її простежуються дві особливості: 1.

Заклик до грунтовного вивчення першоджерел. Особлива увага приділялася головній частині Корпусу Юстініана — Дигестам. Професори Болоньської школи виявили та усунули багато протиріч, перекручень первісного тексту. 2.

Суворе дотримування норм закону. В період, шо передував заснуванню Болоньського університету, юристи дозволяли собі занадто вільно поводитися з нормами римського права. Було проголошено, що внаслідок колізії jus (права) і aeguitas (справедливості) перевага надавалася правовій нормі.

Слухачами Болоньського університету були численні громадяни з різних країн, що потім ставали активними пропагандистами римського права в усьому світі.

Професори університету викладали римське право у формі читання та роз'яснення (тлумачення) джерел, які записувалися слухачами. Ці тлумачення почали називатися глосами, а сама школа отримала назву глосаторів.

У другій половині XIII ст. на зміну глосаторам прийшли коментатори, що привнесли у вивчення римського права певні схоластичні риси. Вони більше уваги приділяли тлумаченню глос, ніж безпосередньо джерелам. Проте вже на початку XVI ст. знову настає епоха активного відродження римського права. З бурхливим розвитком ремесел у Європі відкриваються нові морські шляхи, зростає торговельний оборот, швидко розквітають міста. На цьому фоні обтяжливішими стають середньовічні феодальні обмеження майнових прав громадян, а також різноманітні види залежності (феодальна, общинна, родова, сімейна) самого суб’єкта права Право середньовічної Європи було нездатне регулювати нові виробничі відносини, що виникали. В соціально-економічному житті відбувалися докорінні зміни: розвалювався старий феодальний лад. його повинен був змінити новий, прогресивніший державний устрій і правопорядок. Звід цивільних законів Юстініана як продукт абсолютної імператорської влади був здатний стати правовою основою нової державної влади і господарського обороту. Промисловість і торгівля, що розвивалися, вимагали нового правового забезпечення, яке б активно сприяло їх подальшому розвитку, допомагало «переступити» межі дрібних феодальних держав

Соціально-економічні умови стимулювали новий бурхливий інтерес до вивчення і поширення римського приватного права. Цей процес, що почався ще в XII ст., набуває нового дихання. Одночасно починається активне пристосування римського приватного права (рецепція) до нових виробни- 'ЧИїГ*відноЄИН'"ТГівденної і Центральної Європи, яке згодом поширилося на всю територію Європи.

Однак римське приватне право було правом рабовласницького суспільства, основою якого був рабовласницький спосіб виробництва. Його правові інститути треба було переробити з урахуванням потреб нового економічного ладу, що зароджувався.

Рецепції римського приватного права значною мірою сприяли абстрактний характер, відмежування від основи. щб його Породила, здатність приживатися в будь-яких економічних умовах. Головний інтерес римлян був спрямова- ЇШГна рЪМШТбк ї визначення тих відносин, які е абстрактними відносинами приватної власності.

Ці якості дозволили римському приватному праву стати чинним загальним правом ряду європейських держав. Так, воно застосовувалося майже в усі часи (феодальний і капіталістичний устрої) в Італії, що вже в XI ст проголосила римське право lex generalis. тобто його можна використовувати в усіх випадках, коли правові норми місцевого права не задовольняють потреб обороту, що розвивався. Таке саме широке визначення римське приватне право дістало й в Іс - панії, Франції, воно сприяло зародженню і розвитку капіталізму, де приватне право було чинним до прийняття Цивільного кодексу Наполеона в 1804 р. В Англії вже в XII ст почали викладати студентам римське право. Проте внаслідок ряду причин рецепція римського приватного права не дістала тут такого поширення, як в континентальній Європі.

Однак найбільшою активністю відзначався процес рецепції римського приватного права в Німеччині. Німці називали свою державу Священною Римською імперією, а себе — прямими наступниками Римської імперії. Тому Звід цивільних законів Юстініана германці вважали своїм власним кодексом, а закони імператорів Священної Римської імперії — 'невід’ємним додатком до Зводу Юстініана Ще за часів Бо- лоньської школи германці сприяли вивченню римського права у своїх університетах, його застосуванню в судовій практиці. Судцями загальноімперського суду Німеччини, наприклад, могли обиратися лише особи, що знали римське приватне право. Ця вимога була потім введена і для інших судів. При розгляді спірних справ загальноімперський суд мав су-дити на підставі римського приватного права ^Рецегщіїрим - ського приватного права в Німеччині сприяла і така практика — у випадку сумніву суди пересилали справу з усіма матеріалами тому чи іншому юридичному факультету висновок якого був остаточний.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. римське приватне право в Німеччині було рецепійовано прямо і безпосередньо. Звід цивільних законів Юстініана став законом, на який посилалися сторони в доведенні власних прав, якими мотивували свої постанови суди. При цьому римське приватне щшво рецепіювалося не окремими інститутами чи нормами, а повністю. Спочатку як субсидіарне воно поступово завоювало провідну роль. Будучи рецепійованим уже після істотної переробки глосаторами і коментаторами, а також німецькими вченими-юристами, воно поступово оновлюється, одержує назву сучасного римського права і діє в Німеччині аж до прийняття Німецького цивільного уложення (BGB), що набрало чинності 1 січня 1900 р.

Отже, високий ступінь опрацювання основних інститутів, їх абстрактний характер та багато інших позитивних якостей дозволили римському приватному праву «підкорити» Європу втретє.

Найширше рецепіювалося саме римське приватне право, а римське публічне право такого поширення не набуло Цивільний кодекс Наполеона, Німецьке цивільне уложення, нове цивільне законодавство інших європейських держав розроблялися та приймалися на основі ідей, поглядів, конструкцій і положень римського приватного права. Всі інститути нового цивільного законодавства були пронизані духом римського приватного права, його принципи, багато понять покладені в основу цього законодавства і цим самим визнавалися інтернаціональними.

Такі правові категорії, як «договір», «зобов’язання», «делікт», «приватна власність», «застава» та багато інших, започатковані з римського приватного права і трактуються (з незначними національними модифікаціями) майже в усіх країнах однозначно. Зауважимо, що сутність їх (як і багатьох інших традиційних інститутів сучасного цивільного права) легше розглянути і зрозуміти, прослідкувавши розвиток цих понять з їх витоків.

Європейська наука цивільного права розвивалася на основі рецепійованого римського приватного права. Римська юриспруденція відзначалася не лише теоретичною грунтовністю, а й практичною загостреністю. Тільки на основі розв'язання окремих казусів, конкретних практичних висновків були розроблені загальні цивілістичні теорії, дані наукові пояснення багатьом правовим явищам (теорія відповідаль-ності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, за деліктні правопорушення тощо).

Таким чином, наука цивільного права виявилася просякнута духом римського приватного права, що наклало свій певний відбиток на її подальший розвиток.

Рецепійоване римське приватне право було чинним тривалий час в багатьох країнах Європи як загальне. JJOHO залишило глибокий слід в правосвідомості, цивільному законодавстві та в науці цивільного права. Його покладено в основу сучасного цивільного законодавства багатьох країн, і знати його необхідно вже хоча б тому, що без цього важко осягнути сутність сучасних інститутів цивільного права. До того ж, римську юриспруденцію відзначає висока техніка право- творчості. вміння аналізувати конкретні правовідносини, добре аргументувати свої висновки. Формулювання право-вих ідей римськими юристами відзначаються чіткістю, ла-конізмом, глибиною змісту, витонченістю форми. Ці ідеї є взірцем для сучасних юристів. Такої ж характеристики за-слуговують і преторські едикти.

Багато висновків, висловлювань римських юристів з часом не тільки не втратили свого правового значення, а й стали крилатими, перетворилися в юридичні презумпції (положення, що не потребують доведення). Наприклад, pater est quem nuptiae demonstrant — батьком дитини прийнято вважати того, хто знаходиться в шлюбі з його матір’ю. Такого ж значення набули афоризми: dominus sentit periculum — ризик випадкової загибелі (речі) завжди несе власник; prior tempore — potior jure — перший за часом — сильніший за правом; periculum est in mora — прострочення (виконання) тягне за собою ризик випадкової загибелі (речі); nemo debet bis puniri pro uno delicto — ніхто не може бути покараний двічі за одне й те саме правопорушення. Ці та багато інших афоризмів видатних римських юристів увійшли в скрабни- цю світової правової культури і стали надбанням сучасної юриспруденції.

Римська правова термінологія, особливо цивілістична, в багатьох випадках зберегла своє значення і в практичному, і в науковому обороті, вона є інтернаціональною. Терміни «реституція», «віндикація», «негаторний позов», «делікт», «легат», «новація», «субститут», «оферт», «акцепт» тощо давно стали загальновживаними в національному і в міжнародному житті.

Вільне володіння загальновизнаними афоризмами, висловлюваннями, термінами не тільки свідчить про високу правову культуру, а й значно полегшує спілкування юристів різних країн. Це один з аргументів на користь вивчення римського приватного права.

Внаслідок переходу України до ринкової економіки, свободи підприємницької діяльності значення приватного права зростає. Студенти юридичних вузів України вивчають римське приватне право передусім з метою пізнавальною, для засвоєння загальної історії права, теорії права, історії політичних і правових вчень. До того ж зараз вивчення цього предмета набуває додаткового практичного значення, пов'язаного з бурхливим розвитком торговельного, економічного, науково-технічного та інших видів міжнародного співробітництва, вимагає від наших юристів грунтовних знань в галузі правових систем зарубіжних країн.

Контрольні запитання для перевірки засвоєння матеріалу

7 Що таке сучасне цивільне право ? 2

Що таке римське приватне право і з яких галузей воно складається ? 3

У чому відмінність римського приватного права від римського публічного права, римського приватного права від римського цивільного права 0 4

Що таке рецепція римського приватного права 9 5

Історична роль римського приватного права та його значення в сучасній юриспруденції

<< | >>
Источник: Підопригора О.А.. Основи римського приватного права: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі. - 336 с.. 1997

Еще по теме § 2. Історична роль римського приватного права та його значення для сучасного юриста:

  1. § 2. Роль римського приватного права у виникненні й розвитку правових систем у країнах Європи
  2. Підопригора О.А.. Основи римського приватного права: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі. - 336 с., 1997
  3. § 4. Джерела пізнання римського приватного права
  4. Розділ 1 Поняття та предмет римського приватного права
  5. РОЗДІЛ І Поняття, предмет і система римського приватного права
  6. § 1. Предмет курсу «Основи римського приватного права»
  7. В. І. Борисова та ін.. Основи римського приватного права: Підручник. — Х.: Право. — 224 с., 2008
  8. § 2. Поняття та види джерел римського приватного права
  9. § 1. Римське приватне право як частина загального права Стародавнього світу
  10. Сучасне релігієзнавство — віхи історичного розвитку
  11. Філософія історії: сутнісні характеристики історичного процесу та його сенс
  12. § 8. Юридична особа в римському приватному праві
  13. Роль ученых-юристов
  14. Значение доверия в профессиональной деятельности юриста
  15. 9.1. Общие вопросы понимания права и их значение для практической деятельности
  16. § 4. Роль логики в формировании логической культуры юриста
  17. Тема 9. Современные подходы к пониманию права и их значение для юридической практики
  18. § 1. Поняття зобов’язання та його роль у цивільному обороті
  19. § 1. Поняття і види джерел римського права