§ 1. Основний поділ населення Римської держави на вільних і рабів

Давньоримська держава з часів виникнення (754—753 pp. до н.е ) і до загибелі (476 р. н.е.) була рабовласницькою; рабовласницький лад, рабовласницький спосіб виробництва. в основі виробничих відносин — власність на засоби виробництва та раба, основні класи — раби і рабовласники.

Спочатку рабство було патріархальним — становище рабів не дуже відрізнялось від вільних. З розвитком продуктивних сил станова диференціація поглиблюється, стає жорстокішою експлуатація рабів. Раб вважався річчю (servus res est). На думку Варрона (1 ст. до н.е.), знаряддя праці розрізняють: а) неживі: б) живі, що не вміють говорити; в) живі, що володіють людською мовою (раби). Таким чином, раб в Стародавньому Римі — знаряддя праці, що вміє говорити (instrumentum vocale). Це положення було відображено в римському праві' «Вищий правовий поділ суб’єктів полягає в тому, що всі люди вільні або раби». — стверджував Гай (Д 1.5 3) Ульпіан уточнює; «З точки зору цивільного права раби вважаються ніким» (Д.50.17.32) Деякі юристи відносять виникнення рабства на рахунок права народів: «Рабство є встановлення права народів, в силу якого одна особа підкоряється владі іншої» (Флорентін — Д.1.5.4.1).

Отже, римське право вважало рабство явищем нормаль-ним: закріплення безправного стану рабів, зміцнення рабської залежності, пригнічення та експлуатація — наріжний камінь всієї його системи. З одного боку, воно проголошує і закріплює повне безправ’я рабів, проповідує покірність, беззаперечну послушність, з другого — безмежний і безконтрольний гніт, свавілля, насильство рабовласників. Володар мав право раба продати, обміняти, подарувати як будь-яку річ. покарати його, навіть вбити за будь-яку провинність або без такої. Наведемо характерний уривок із 6-ї сатири Ювенала (діалог між чоловіком і дружиною): «Хресну страту рабу1 — Хіба він заслужив покарання? В чому його злочин? Свідки хто? Хто доносив? Послухай: якщо на смерть посилати людину — не можна поспішати.

Що ти, дурню! Хіба раб людина? Хай він і не злочи-нець, — так як хочу, так велю, замість доводу хай буде моя воля. —

Так вона мужу велить».

На початку І ст. приймається Сіціліанський сенатус-кон- сульт, за яким всі раби, що знаходилися в будинку в момент вбивства володаря, підлягали страті. Ульпіан досить широко тлумачив цей закон. Таціт наводить приклад, коли за вбивство рабами префекта міста Педанія Секунда було страчено 400 рабів.

Встановлюючи права власності на раба, рабовласницький Рим і римські юристи, що відображали інтереси пануючого стану, прагнули забезпечити правовими засобами: а) свободу безмежної експлуатації; б) придушення будь-якого духу протесту, легальний терор.

Основними джерелами рабства були: а) війни, під час яких брали до полону воїнів сусідніх народів (захоплення чужо-земця навіть не внаслідок війни робило його рабом, якщо тільки Рим не мав договірних відносин з цією державою),

б) народження від матері-рабині. Згідно з нормами цивільного права, дитина, народжена поза шлюбом, приймала статус матері, який вона мала в момент народження. Отже, якщо в момент народження дитини її мати була рабинею, дитина також визнавалася рабом, незважаючи на те, ким була мати в момент зачаття і хто був батьком дитини; в) продаж вільної людини в рабство — за Тібр. Вільний громадянин не міг стати рабом на своїй батьківщині — це було б надто небезпечно для пануючого стану. Проте в період імперії допускалось обернення в рабство на території Риму засуджених за тяжкі злочини до страти або до безстрокової каторги. За часів принципату в рабство оберталася жінка, що вступила в зв’язок з рабом і не припинила його на вимогу володаря.

<< | >>
Источник: Підопригора О.А.. Основи римського приватного права: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі. - 336 с.. 1997

Еще по теме § 1. Основний поділ населення Римської держави на вільних і рабів:

  1. ^ш § 1. Періодизація розвитку Римської держави і права
  2. § 117. Основные черты государственного устройства державы Чингиза
  3. § 6. Правове становище рабів
  4. § 7. Правове положення рабів
  5. Глава 8 ДИНАМИКА НАСЕЛЕНИЯ И ОСНОВНЫЕ ОСОБЕННОСТИЕГО РАССЕЛЕНИЯ ПО ПЛАНЕТЕ
  6. 25.5. Основные принципы и способы обеспечения безопасности населения в чрезвычайных ситуациях
  7. 12.32. Ухвалений Радою Міністрів тимчасовий закон про верховне управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами Держави ясновельможного Пана Гетьмана всієї України (1 серпня 1918 р.)
  8. ПОДІЛ II Організація Радянської влади. Органи центральної влади
  9. Что может сделать правительство и основные заинтересованные стороны для улучшения состояния здоровья населения этнических меньшинств?
  10. $ 1 э Ассирийсккая держава
  11. Лекция 2: Новоассирийская держава
  12. Лекция 3. Образование Российской державы