<<
>>

§ 1. Поняття зобов’язання та його роль у цивільному обороті

( Зобов’язальне право є основним розділом римського (і будь- якого іншого) приватного права. Воно регулює майнові відносини в сфері виробництва і цивільного обороту.

зобов’язального права — це певна поведінка зобов изальнш особи.

її позитивні чи негативні дії.

У джерелах римського права зобов'язання — obligatio — визначається так. 1.

Зобов’язання є правовими ланцюгами, що примушують нас щось виконати відповідно до законів нашої держави — obligatio est juris vinculum quo necessitate abstringimur alicujus solvendae rei secundum nostrae civitatis jura (Д. 1.3.13). 2.

Значення зобов’язання полягає не в тому, щоб зробити нашим який-небудь тілесний предмет або який-небудь сервітут, а щоб зв’язати перед нами іншого в тому відношенні, аби він нам що-небудь дав, зробив або надав — oblifationum substantia non in eo consistit, ut aliquid соф s nostrum aut servitutem nostram faciat, sed ut alium nobis obstringat ad dandum aliquid vel faciendum vel praestandum

(Д.44.7.3).

До виникнення зобов’язання боржник абсолютно вільний: не обтяжений ніякими обіцянками, не обмежений у своїй поведінці. Вступивши в зобов’язання, він певним чином обмежує себе, обтяжує обіцянками, обмежує свою свободу, покладаючи на себе правові обов’язки, правові пута. Саме тому у визначеннях зобов’язань римські юристи наголошують на ланцюгах, кайданах, путах тощо. За Законами XII таблиць в найдавніші часи до несправного боржника дійсно застосовувались кайдани і пута. Таблиця III Законів містить норму, відповідно до якої кредитор у разі невиконання зобов’язання боржником має право забрати його в свій дім і

накласти на нього колодки або ланцюги вагою не менше, а якщо забажає, то й більше 15 фунтів.

Отже, зобов ’язання — це правове відношення, через яке одна сторона (кредитор) має право вимагати, щоб друга сторона (боржник) що-небудь зробила (facere), дала (dare) або надала (praestare). Боржник зобов’язаний виконати вимогу кредито- оа.

j Зобов’язання — це складне юридичне поняття, правовідно- шення, в якому сторонами є кредитор і боржник, а змістом — права і обов’язки сторін ^ Сторона, що має право вимагати, називається кредитором, а сторона, зобов’язана виконати вимогу кредитора, — боржником. Зміст вимоги кредитора є його правом на певну поведінку боржника, яка може проявлятися в якій-небудь позитивній чи негативній дії. Тому предметом зобов’язання завжди є дія, що має юридичне значення і має правові наслідки. Якщо дія не має правового характеру, то вона не може мати юридично значимого зобов’язання. Різноманітність господарсько-економічних дій римляни поділяли на три групи: dare — дати, praestare — надати, facere — зробити. Цією тріадою і визначається зміст зобов’язання (порівняйте: зміст права власності також визначається тріадою — володіння, користування і розпорядження). Будь-яка дія боржника обумовлена однією з вимог кредитора: дати, надати або зробити.

Проте в чистому вигляді зобов’язань, де кредитор має тільки право, а боржник тільки обов’язок, виникає порівняно не багато. Вони дістали назву односторонніх, оскільки одна сторона має тільки права, а друга — несе тільки обов’язки. На практиці переважають зобов’язання, де кожна із сторін має певні права і несе відповідні обов’язки.

їх називають двосторонніми. Прикладом одностороннього може бути договір позики грошей: позикодавець має тільки право вимагати повернення грошей і не несе ніяких обов’язків, а боржник (позичальник) несе тільки обов’язки — повернути своєчасно борг. У нього немає ніяких прав відносно кредитора. Прикладами двосторонніх зобов’язань можуть бути договори купівлі-продажу, найму, доручення тощо. У договорі купівлі-продажу продавець має право вимагати сплати ціни, але він також зобов’язаний передати покупцеві продану річ.

У двосторонніх зобов’язаннях права і обов’язки між сторонами можуть розподілятися рівномірно і нерівномірно. Якщо права і обов’язки кредитора відповідають правам і обов’язкам боржника, то таке зобов’язання називається сіна- лагматичним, або сінапагма.

І Як і всяке правовідношення, зобов’язання підлягає захисту з боку держави. Проте римське право знало зобов’язання, які не підпадали позовному захисту, тобто зобов’язання існувало, проте примусити боржника до його виконання з боку держави було неможливо. Так було з зобов’язанням, за яким сплив строк позовної давності, про що свідчили пакти та ін.^ Вони дістали назву натуральних.

j У сфері майнових відносин зобов’язання займають провідне місце. Вони опосередковують усі сфери виробництва, переміщення і розподілу товарів. Виробництво, будівництво, транспортування, цивільний оборот товарів, побутове обслуговування населення, цивільно-правові операції з руху товарів здійснюються в формі цивільно-правового зобов’я-зання. Зобов’язання пронизують сферу майнових відносин в будь-якому суспільстві й в усі часи] У наш бурхливий час кожний громадянин щодня і багаторазово вступає в зобов’язально-правові відносини. Звертаючись за задоволенням своїх особистих і побутових потреб до сфери обслуговування, культури, охорони здоров’я тощо, він здійснює багато цивільно-правових дій, що породжують зобов’язання і Громадянин, що вчинив злочин або проступок, яким заподіяв майнову шкоду іншим особам, зобов’язаний цю шкоду відшкодувати, тобто виконати вимоги кредитора — це також зобов’язання. За свої неправомірні дії, якими заподіяна майнова шкода іншим особам, несуть відповідальність й організації — юридичні особи.

Отже, сфера застосування і впливу зобов’язань у цивільно-правовому обороті будь-якого суспільства на будь-якій стадії його розвитку досить велика. Це певною мірою стосується і Стародавнього Риму. Римські юристи ретельно розробили процес регулювання зобов’язально-правових відносин, договірну і позадоговірну майнові системи. їхні договірні відносини відзначаються своєю витонченістю, логічністю й гармонійністю.

Разом з тим не слід перебільшувати роль зобов’язань, однак не забувати й про те, що саме зобов’язання були найдосконалішим засобом нещадної експлуатації нижчих кіл населення. Докласичне і класичне римське право ставить боржника в абсолютно безправне становище, в повну залежність від кредитора. Ні одне законодавство пізнішого періоду не ставило боржника в таку жорстоку і нещадну за- тежність від кредитора-лихваря, як законодавство Стародавніх Афін і Риму, j

Римське зобов’язальне право застосовувалось в більш пізніх правових системах. Основні його поняття зберігають життєздатність і в сучасному приватному праві. Отже, зобов ’язан- ням є право кредитора вимагати від боржника здійснювати певні дії або утримуватися від здійснення яких-небудь дій.

<< | >>
Источник: Підопригора О.А.. Основи римського приватного права: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі. - 336 с.. 1997

Еще по теме § 1. Поняття зобов’язання та його роль у цивільному обороті:

  1. § 1. Поняття та загальна характеристика зобов’язання
  2. § 1. Становлення поняття та загальна характеристика зобов’язань із деліктів
  3. § 6. Забезпечення зобов’язань
  4. § 3. Види зобов’язань
  5. § 5. Зміст зобов’язання
  6. § 4. Підстави виникнення зобов’язання
  7. § 6. Виконання зобов’язання
  8. § 2. Підстави виникнення зобов’язань
  9. § 4. Виконання зобов’язань
  10. § 7. Припинення зобов’язання* крім виконання
  11. Зобов’язання із деліктів. Квазіделікти
  12. § 7. Забезпечення виконання зобов’язання
  13. § 9. Припинення зобов’язання
  14. § 8. Наслідки невиконання зобов’язання
  15. § 5. Наслідки невиконання зобов’язань
  16. Розділ 10 Загальне вчення про зобов’язання
  17. Окремі види договірних зобов’язань. Квазіконтракти
  18. РОЗДІЛ X Загальне вчення про зобов’язання