<<
>>

§ 3. Правове положення латинів

Латинами (Latini) спочатку називали жителів Лація, які набули латинського громадянства до середини ІІІ ст. до н. е.71 Згодом правовий статус латинів почали надавати деяким італійським общинам за межами Лація.

Ці колонії становили Латинський союз, створений Римом на завойованих територіях. Після союзницьких війн (90-89 рр. до н. е.) право латинського громадянства почали розуміти як технічний термін, що означав певну категорію правоздатності, яка «надавалась» окремим особам і цілим провінціям.

Правового положення латини набували в таких випадках: а) народження в сім’ї латинів; б) надання статусу латина актом державної влади; в) добровільного переходу римського громадянина до латинів з метою одержання земельного наділу, що надавалися населенню колонії; г) звільнення від рабства господарем-латином або римським громадянином, але за умови надання йому статусу латина.

Правове положення латина суттєво не відрізнялося від правового статусу римського громадянина. У сфері публічного права обмеження полягали в тому, що латини не мали права служити в римських легіонах, обиратися на посади римських магістратів. Але коли вони перебували в Римі, могли брати участь у голосуванні в народних зборах.

У сфері приватного права латини за народженням були близькі до правового положення римських громадян. Вони могли вступати у законний шлюб, що регулювався римським правом, і торгувати, тобто мали всі майнові права. Найбільш обмеженою була правоздатність у категорії латинів, які були звільнені з рабства, — так званих «латинів Юніані» (Latini Шшдш)72. Про них казали: «живуть, як вільні, а помирають, як раби». Латини Юніані не мали права заповідати, а після їх смерті майно, що їм належало, не успадковувалось за законом, а переходило до колишнього господаря, що надав їм свободу.

Майнові спори всіх латинів вирішувались у тих же судах і в тому самому порядку, що й спори римських громадян.

У найдавніші часи для набуття римського громадянства латину було достатньо переселитися на постійне місце проживання у Рим. Однак згодом це правило сприяло різкому зменшенню чоловічого населення в містах Лація, що викликало необхідність встановлення певних умов для набуття латинами римського громадянства. Так, вимагалося щоб латин, який бажав переїхати до міста Риму на постійне місце проживання, залишив на місці свого попереднього проживання чоловіче потомство. Крім того, римського громадянства набували латини на підставі постанов Римської держави, що надавала його цілим категоріям латинів за певних обставин (наприклад, заслуги перед державою).

Правами римського громадянина наділялися також латини, обрані в своїх общинах на посаду магістратів або сенаторів. У І ст. до н. е. все населення Італії набуло правового статусу римського громадянина.

<< | >>
Источник: В. І. Борисова та ін.. Основи римського приватного права: Підручник. — Х.: Право. — 224 с.. 2008 {original}

Еще по теме § 3. Правове положення латинів:

  1. § 4. Правовий стан латинів
  2. § 35. Правовое положение перегринов
  3. § 2. Правове положення римських громадян
  4. . Глава 2 ПРАВОВОЕ ПОЛОЖЕНИЕ СОСЛОВИЙ
  5. § 4. Правове положення перегринів
  6. § 5. Правове положення вільновідпущеників
  7. Правовое положение человека и гражданина
  8. § 6. Правове положення колонів
  9. Правовое положение журналиста
  10. § 2. Правовое положение холопов
  11. § 34. Правовое положение latini 109.
  12. § 7. Правове положення рабів
  13. § 3. Правовое положение городского населения
  14. 3.2. Правовое положение римских граждан
  15. § 5. Правовое положение класса феодалов
  16. Тема 3 Правовое положение лиц в римском праве
  17. § 36. Правовое положение рабов 114.