<<
>>

§ 7. Правове положення рабів

У Давньому Римі з часів його заснування і до розпаду Римської імперії незмінними були такі положення, що «людина вмирає у рабі» і «раб є річчю» (res). Відомий римський юрист Варрон (І ст. до н. е.) класифікував знаряддя виробництва на: 1) ніякі (наприклад, візок); 2) ті, що вимовляють нерозбірливі звуки (тварини) та 3) знаряддя, що говорять (раби).

Єдиною відмінністю раба від вола або мула було те, що він є «знаряддям, яке говорить» (instrumentum vocale)74. Отже, численний клас людей — раби (servi), який існував у Римі, були не суб’єктами, а об’єктами права.

У римському праві визначалося, що свобода є природною можливістю робити, що завгодно, якщо тому не перешкоджає яка-небудь сила чи яке-небудь право, а рабство — це встановлення загальнонародного права, за яким підкоряються владі чужої особи усупереч природним законам права (I. 1. 9-11). І це попри те, що над кожним із повноправних громадян Риму, включаючи патриціїв, тяжів, як Дамоклів меч, привід рабства, яке було неминуче в разі полону, нездатності виплатити борги, засудження до каторги75.

Підстави та способи встановлення рабства були різними за певних історичних періодів. Найпоширенішими серед них були: народження матір ’ю-рабинею, полон, продаж у рабство неплатоспроможного боржника, засудження до каторги або до інших тяжких покарань, фіктивний продаж самого себе у рабство.

У зв’язку з тим, що раб був об’єктом права, він не мав ні публічних прав, ні правоздатності у приватноправовій сфері. Раби не могли служити в римських легіонах, не платили повинностей, оскільки не були власниками майна, носіями будь-яких прав, не могли мати сім’ю. Зв’язок раба з рабинею, як і з будь-якою жінкою, не визнавався шлюбом і не мав жодних правових наслідків. Діти, народжені рабинею, набували статусу матері і не підпадали під батьківську владу. Раб як річ міг стати об’єктом будь-якого права (права власності, застави, особистих сервітутів тощо), предметом будь-якого правочину (купівлі-продажу, міни, дарування, майнового найму). Якщо над рабом здійснено насильство, заподіяно йому каліцтво чи інше ушкодження, то позов пред’являвся не рабом, а його господарем як за пошкоджену річ. Відмова господаря від своїх прав на раба не приводила до його відпущення на свободу, а означала лише зміну господаря, оскільки раба, як і будь-яку іншу річ, викинуту на вулицю, міг підібрати будь-хто76. Неможливою була ситуація, щоб раб не належав нікому, тобто був нічиїм.

У раба не було ніякого майна, але іноді він мав розум, сильну волю, спритність, інтелектуальні здібності. Саме ці його якості згодом починають експлуатувати рабовласники. Вони виокремлюють певну частину свого майна та надають його в управління рабу. Таке майно мало назву пекулій (peculium). Спочатку раб, наділений peculium, отримував можливість укладати правочини, створюючи права для господаря, без покладання на останнього обов’язків. Це не сприяло усталеності розвитку господарського обороту, тому що ніхто не хотів укладати з рабом договір, за яким не передбачалося відповідальності за невиконання або неналежне його виконання. Згодом раб, наділений peculium, отримує можливість укладати будь-які договори, що випливають із необхідності раціонального ведення довіреного йому господарства, а господар покладає на себе обов’язки, що випливають із договорів.

Юридична діяльність раба, зумовлена peculium, суворо регламентувалася. Усе набуте рабом при управлінні peculium вважалося власністю його господаря.

Припинення рабства відбувалося шляхом мануміссії (manumissio). Римському праву були відомі такі види мануміссії: шляхом внесення до заповіту розпорядження про звільнення раба (лат. manumissio testamento — мануміссія за заповітом); шляхом включення раба за наказом господаря до списків цензу (лат. manumissio censu — мануміссія за цензом); шляхом фіктивного судового процесу про свободу (лат. manumissio vindicta — мануміссія за вендиктою).

В окремих випадках раб, звільнений на свободу, міг повернутися в первісний стан рабства, наприклад, якщо він виявив грубу невдячність щодо свого господаря.

Із перетворенням Риму з невеликої сільськогосподарської общини на світову імперію різниця у правоздатності окремих груп вільного населення поступово згладжувалася, але прірва між вільними та рабами існувала завжди.

<< | >>
Источник: В. І. Борисова та ін.. Основи римського приватного права: Підручник. — Х.: Право. — 224 с.. 2008 {original}

Еще по теме § 7. Правове положення рабів:

  1. § 6. Правове становище рабів
  2. § 6. Правове положення колонів
  3. § 35. Правовое положение перегринов
  4. § 3. Правове положення латинів
  5. . Глава 2 ПРАВОВОЕ ПОЛОЖЕНИЕ СОСЛОВИЙ
  6. § 4. Правове положення перегринів
  7. § 5. Правове положення вільновідпущеників
  8. § 1. Основний поділ населення Римської держави на вільних і рабів
  9. Правовое положение человека и гражданина
  10. Правовое положение журналиста
  11. § 2. Правовое положение холопов
  12. § 34. Правовое положение latini 109.
  13. § 3. Правовое положение городского населения
  14. 3.2. Правовое положение римских граждан
  15. § 5. Правовое положение класса феодалов