<<
>>

§ 1. Виникнення державного суду

У додержавний період в Римі не було спеціального органу для захисту порушених прав — державного суду. В ті далекі часи захист прав і майнових інтересів здійснювався власними засобами потерпілого, який залучав на допомогу членів своєї сім’ї, близьких родичів, друзів та ін.

Правим був той, хто перемагав у боротьбі, оскільки вважалось, що боги дали йому силу для досягнення перемоги в боротьбі за справедливість. Над порушником чинилась розправа.

Закони XII таблиць несуть на собі відбиток приватної са- морозправи: злодій, пійманий на крадіжці, карався шмаганням, а потім його віддавали на розсуд потерпілого; той, хто вчинив нічну або збройну крадіжку, підлягав жорстокому покаранню — міг бути страчений або проданий за Тибр (у рабство).

Форми і способи приватної саморозправи з порушниками прав і майнових інтересів знайшли відбиток у формі легі- сакційного процесу державного суду. Адже віндикти (палички), які сторони, між якими виник спір, накладали на спірну річ, — це не що інше, як символ спису, котрим в давні часи здійснювався захист права. Однак проходить час і держава проголошує: «Припиніть саморозправу. З цього часу я — держава — беру на себе захист прав, інтересів своїх громадян». Цей історичний етап відображений в легісакційному процесі — наприкінці першої стадії (in jure) претор командує: «Припиніть спір» і вирішує питання про передачу справи до суду.

Однак перехід від приватної саморозправи до державного суду був тривалим і проходив кілька стадій. Приватна само- розправа на певному етапі суспільного розвитку поступово обмежується, встановлюється відповідний порядок застосування насильства до кривдника — діяли за принципом «зуб за зуб», «око за око». В Законах XII таблиць містилась норма (VIII.2): «Якщо хто-небудь вчинив членоушкодження і не помириться (з потерпілим), то хай йому самому буде вчинено те саме». Інша норма проголошувала: «Якщо хтось поскаржиться, що домашня тварина заподіяла шкоду, то Закон XII таблиць повеліває видати (потерпілому) тварину, що заподіяла шкоду, або відшкодувати вартість заподіяних збитків».

Наступним етапом на шляху до державного суду було встановлення системи викупів як добровільних, так і обов’язкових. У Законах XII таблиць міститься чимало норм, що встановлювали викуп за образу: «Якщо хто-небудь рукою чи палицею переломить кістку вільній людині, хай заплатить штраф 300 асів, якщо рабу — 150 асів» (VIII.3); «якщо вчинить образу, хай буде штраф 25» (VIII.4).

Згодом приватна саморозправа повністю припиняється, а спори'незалежно від їх характеру переходять на розгляд до державного суду. Захист прав та інтересів громадян набуває державної ваги. Проте деякі елементи приватної самороз- прави ще довго зберігаються навіть у розвиненому римському праві. В епоху Юстініана в Дигестах було зафіксовано правило: Vim vi repellere licet — насильство дозволяється відбивати силою (Д.43.16.1.27), тобто спробу порушити чиє- небудь право або майнові інтереси дозволялось упереджувати застосуванням силових прийомів. Проте застосовувати силу для відновлення порушених прав уже не дозволялось і розглядалось як самоправство, що несло за собою негативні наслідки. Кредитор, самоправно захопивший майно боржника для задоволення своїх вимог, зобов’язаний був повернути його. При цьому він втрачав право вимоги (Д.4.2.13). Власник, що втратив володіння своєю річчю, а потім самоправно відібрав її у фактичного володільця, зобов’язаний був повернути річ фактичному володільцю, втрачаючи право власності на цю річ (Д.8.4.7).

Крім зазначених вище випадків допущення самозахисту порушеного права, самоуправство при розв’язанні майнових спорів категорично заборонялось, несло за собою досить негативні наслідки. Отже, здійснення захисту прав і інтересів громадян повністю перейшло до державного суду. Точної дати виникнення державного суду джерела не містять. Проте зрозуміло, що він виникає одночасно з утворенням держави, оскільки є одним із знарядь останньої для утри- мання в покорі стану рабів. Завдяки розподілу праці охоро на інтересів, що зіштовхувалися між собою, окремих індивідів перейшла до рук небагатьох.

Функції державного суду на початку виникнення були зумовлені наявністю права публічного і права приватного. Справи, що стосувалися інтересів держави, розглядалися публічним судом (judicio publico). Майнові спори належало розглядати в цивільних судах (judicia privata).

Діяльність суду щодо здійснення правосуддя називається судовим процесом, який залежно від характеру справи, що розглядається, поділявся на кримінальний і цивільний. Справи по звинуваченню кого-небудь у вчиненні кримінального злочину розглядалися в порядку кримінального процесу. Спори, що виникали між особами з приводу майна (майнові спори), підлягали розгляду в формі цивільного процесу.

Особа, що вважала своє майнове право порушеним і зверталася до суду за його захистом, дістала назву позивача, а особа, до якої заявлялася претензія — позов, — відповідача у справі. Вимога позивача, звернена до суду, про надання захисту порушеному праву називається позовом.

Особливістю римського цивільного процесу в республіканський період і період принципату є його поділ на дві стадії: розгляд справи в претора (jus) та розгляд справи в суді (judicium). Перша стадія мала на меті підготовку справи до слухання, друга — в суді. Це були дві стадії одного і того самого судового процесу, що розглядав одну й ту ж справу в два етапи. Справа не розглядалася в суді без її розгляду у претора. Закінчення розгляду справи у претора мало місце лише у випадках, коли відповідач визнавав заявлені до нього вимоги і погоджувався їх виконати. За таких умов спрямування справи до суду не вимагалось. Отже, якщо відповідач позов не визнавав, він підлягав обов’язковому розгляду як в стадії in jure (у претора), так і в стадії in judicio (в суді). На жаль, немає вірогідних даних щодо пояснення доцільності поділу римського цивільного процесу на дві стадії, а також розкриття їх мети, що стояли перед кожною з них. Проте безсумнівним залишається факт — поділ цивільного процесу на дві стадії значною мірою сприяв вдосконаленню римського приватного права.

<< | >>
Источник: Підопригора О.А.. Основи римського приватного права: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі. - 336 с.. 1997

Еще по теме § 1. Виникнення державного суду:

  1. 117. Поняття, види та причини виникнення трудових спорів
  2. 121. Поновлення на роботі незаконно звільнених працівників та оплата за вимушений прогул
  3. 124. Участь Національної служби посередництва і примирення у вирішенні колективних трудових спорів
  4. ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА Про злодіїв і покарання їх, також про інші злочинні діяння
  5. 18.9. Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України (8 червня 199S р.)
  6. 3.3. Розвиток моральності до універсалістської етики
  7. 4.1. Дискурсивно-етична легітимація політичного ладу
  8. Класичний сократівський період розвитку
  9. § 1. Римське приватне право як частина загального права Стародавнього світу
  10. § 2. Поняття та види джерел римського приватного права
  11. § 2. Види римського цивільного процесу
  12. § 1. Становлення поняття та загальна характеристика зобов’язань із деліктів
  13. § 2. Класифікація зобов’язань із деліктів
  14. § 1. Предмет курсу «Основи римського приватного права»
  15. § 3. Джерела правоутворення в Стародавньому Римі
  16. § 1. Виникнення державного суду
  17. § 5. Позовна давність
  18. § 2. Поняття і види речей
  19. § б. Сінгулярне наступництво
  20. Дефекти (“фіаско”) ринку та необхідність державного втручання в економіку